Борис Миколайович Лятошинський народився 4 січня 1895 року в м. Житомирі в інтелігентній родині. Його батько Микола Леонтійович був вчителем історії. Крім педагогічної роботи, він займався науковою діяльністю в галузі історичних наук, а також як директор різних гімназій вів велику громадсько-освятню роботу в Житомирі, Немирові, Златополі. Мати добре грала на фортепіано й співала. Людина дуже освячена, Микола Леонтійович дбав і про повноцінне виховання та освіту свого сина.

Вчився юний Лятошинський у житомирській гімназії, яку закінчив у 1913 році. З ранніх років хлопчик виявив велику музичну обдарованість. Вчився грати на скрипці і фортепіано. В 14 років написав кілька музичних творів, серед яких - мазурка і вальс для фортепіано, фортепіанний квартет. Перші твори молодого композитора з успіхом виконувалися в Житомирі.

У 1913 році Б. Лятошинський переїхав до Києва, де почав навчатися на юридичному факультеті Київського університету. Одночасно він готувався до вступу в тільки-но відкриту консерваторію,* беручи приватні уроки у Р. Глієра,* а після запрошення останнього професором Київської консерваторії став студентом його класу.

З 1914 по 1920 рік Глієр був директором консерваторії і зробив чимало цінного у справі піднесення музичного життя на Україні. Серед учнів його класу в Києві були відомий український радянський композитор Л. Ревуцький*, Юліан Скрябін*, радянський музикознавець А. Альшванг* та інші. Цінною рисою методики виховання композиторів Р. Глієра було піклування про розвиток індивідуальності кожного з них, вміння самостійно, оригінально мислити. При цьому він приділяв велику увагу вивченню класичної музичної спадщини. Таких різних за характером своєї творчості вихованців Глієра, як Б. Александров, А. Давиденко, М. Іванов-Радкевич, О. Мосолов, Л. Ревуцький та інші об'єднує чітка прогресивність, безкомпромісність і принциповість творчості.

Для Лятошинського вчитель став справжнім другом на все життя (їхнє листування було видано у 2002 році - прим. ред. сайту). Після смерті Глієра Борис Миколайович закінчив та оркестрував концерт Глієра для скрипки, а в 1964 році присвятив його пам'яті симфонічну "Ліричну поему".

У 1918 році Лятошський закінчив юридичний факультет університету, а ще через рік - консерваторію консерваторію по класу композиції.

Після закінчення консерваторії у 1919 році Лятошинського залишили там викладачем музично-теоретичних дисциплін. З 1935 по 1937 рік він працював також професором Московської консерваторії, де вів курс спеціальної інструментовки.З того часу і до останніх днів життя Лятошинський не залишав педагогічної роботи, виховавши чимало талановитих композиторів і музикознавців, серед яких проф. Г. Таранов, проф. І. Белза, І. Шамо, Ю. Щуровський, Л. Спасокукоцький, Р. Верещагін, О. Андреєва, Ю. Майстренко, Л. Дичко, Л. Грабовський, В. Сільвестров, музикознавці Н. Матусевич, Т. Тер-Ованесова та ін.

Разом з педагогічною і творчою роботою борис Миколайович займався й громадською діяльністю - у лютому 1939 року на I республіканському з'їзді композиторів його було обрано головою Спілки композиторів України.

Під час Великої Вітчизняної війни Київську консерваторію було евакуйовано. Борис Миколайович працював у Саратові у складі професорів Московської та Саратовської консерваторій, які на час війни об'єдналися в один заклад. Боляче переживав Лятошинський окупацію рідної України. До сьогоднішнього дня в родині Лятошинського зберігається карта європейської території нашої країни (СРСР - прим. ред. сайту), на якій він щодня позначав переміщення лінії фронту. У складних умовах евакуації - в холодній кімнаті, часто при каганці - Лятошинський працював для спеціально створеної в Саратові радіостанції ім. Т.Г.Шевченка, що транслювала свої передачі для партизан і мешканців тимчасово окупованої України. В цих передачах брали участь відомі піаністи В.Нільсен, Ф.Едельман; співаки П.Кармелюк, О.Воллох виконували сповнені героїчного пафосу цикли романсів Лятошинського на слова В.Сосюри, в яких втілилися власні думки композитора про Україну, про перемогу над ворогом.

З книги Віктора Самохвалова "Борис Лятошинський" (Київ, "Музична Україна", 1972)